Сюди водили їх і ставили підряд,
і чужоземна гавкала команда…
Розстрілювали їх «во славу фатерлянда»,
і падали вони, сестра і друг, і брат,
і падали вони: коханий і дружина,
і мати, й дитинча, бабуся й дід сумний,
без крику, мовчки всі… Свята їх смерть невинна,
як пам’ятник в віках, безсмертний, краю мій!
Їх тисячі лягло у Бабин Яр глибокий,
І трамбували їх у тім яру кати…
Топтали їх тіла… Ридали хмари: «Доки?..»
Схиляли злякані голівоньки цвіти,
І сльози капали з леліток їх криваві,
На землю стерзану, де йшли в останній раз,
Безсмертні смертники… І шепотіли трави:
«Вони пішли на смерть, бо так любили нас,
упали, як один, вони у тьму могили,
за те, що небо це і землю цю любили,
що вірними тобі, Україно, були!..сталось так, брати, як марили ми з вами,
Він знову вільний, наш золотоверхий рай,
Наш Київ дорогий!.. Я зрошую сльозами
холодні ті стежки, де вів нас ворог злий,
Брати мої святі і сестри кароокі!..
За вас ми вже мстимось і смерті смерть несем…

Ми знайдемо усіх, хто кров точив дитячу,
Хто бабиних ярів лишив страшні ряди,
Де й досі ще вітри над нами в тузі плачуть,
І плач той у віках не змовкне назавжди.
Сюди водили їх… В сльозах моє обличчя…
А Бабин Яр мовчить, тривоги повний вщерть,
І попіл страдників у серці стука й кличе
Нас, іменем життя, попрати смертю смерть!

 

В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Бабин Яр - символ трагедії Голокосту та нацистських злочинів на українській землі.

Працівники закладів культури, відділу освіти приєднались до української та світової спільноти щодо вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру.

З метою об'єднання зусиль суспільства щодо запобігання повторенню злочинів проти людяності було проведено годину - пам'яті «Бабин Яр:рана України»,

під час заходу присутні занурились у трагічну атмосферу осінніх днів 1941 року – днів, коли нацисти почали знищення київського єврейства, дізнались про смертельний шлях  до Бабиного Яру, знищення в урвищі військовополонених, учасників підпілля, цивільного населення та особисті речі жертв нацизму.